Захищає від сколів і піску. Полікарбонат фари мʼякший за скло — плівка бере удар на себе.

Кладуть на цілу фару. Помутніння й жовтизна під плівкою лишаються — спершу полірування.

Світло не зменшує. Прозора плівка розрахована на оптику; тонована — це вже інша робота.

Пластик мутніє від піску. І це вже не знімається плівкою.

Потім потрібне полірування. Плівку кладуть тільки на прозоре.

Строк називає студія під свою плівку. Плівки різняться складом і товщиною; питайте про ту, яку кладуть.

Слабке місце — край. Саме звідти плівка починає відходити після мийки під тиском.

Дрібні риски затягуються від тепла. Верхній шар відновлюється на сонці або від теплої води.

Абразивом не полірувати. Полірування знімає той самий шар, який і відновлюється.

Відполірували й не закрили. Без захисту скло жовкне знову, і швидше, ніж було.

Поставили лінзи не в ту фару. Корпус, не розрахований на лінзу, дає засвітку й нерівну межу.

Розібрали й не загерметизували. Усередині зʼявляється конденсат, і фара пітніє після кожного дощу.

Спільне для напряму «Оптика і фари».